Navigation

4 червня у Києві в НСК «Олімпійський» відбулося Дев’яте засідання Національного Форуму «Трансформація України». Тема засідання – «Перезавантаження відносин між Україною і Заходом на основі вироблення спільної стратегії». Почесним гостем Форуму став відомий американський політик та дипломат, член Атлантичної Ради Деніел Фрід, який виступив з промовою «Важкий шлях України до Європи».

З вітальним словом до учасників Форуму звернулися: Патріарх Філарет, Старший єпископ Української церкви християн віри євангельської Михайло Паночко та координатор Духовної Ради Форуму, представник УГКЦ, отець Олекса Петрів. Були присутні та отримали слово лідери українських політичних партій: Юлія Тимошенко та Анатолій Гриценко, а також міністр закордонних справ України Павло Клімкін.

Було заслухано доповіді членів Наглядової Ради Форуму – координатора НФТУ Михайла Харія та президента УСПП Анатолія Кінаха. Виступили координатори секторів та напрямків: Голова Координаційної Ради добровольців і волонтерів НФТУ Андрій Шараскін, координатор напрямку «трансформація та модернізація національної ідеї» Олесь Доній, координатор сектору сімейної, трудової та соціальної політики Олена Білецька, співголова Координаційної ради Платформи Національної стратегії охорони здоров’я України Тетяна Бутківська та Голова Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець, координатор сектору науки і вищої освіти, ректор Прикарпатського університету Ігор Цепенда. Наприкінці з проникливим емоційним виступом звернулася до присутніх представник Добровольчого руху Андріана Сусак.

Підсумовуючи роботу Форуму, його учасники ухвалили заяву, в якій звернулися до керівників всіх гілок влади України, насамперед, Президента України В. Зеленського, із пропозицією вжити всіх необхідних заходів щодо створення умов для розробки та реалізації Національної Стратегії Трансформації України і Плану Трансформації.

Президенту України запропоновано провести робочу нараду з представниками Форуму, під час якої обговорити спільний порядок денний між владою, громадянським суспільством та Заходом з метою вироблення та реалізації Національної Стратегії Трансформації України.

Звернулися учасники Форуму і до лідерів проєвропейськи налаштованих політичних партій, які мають перспективу увійти за результатами наступних парламентських виборів до Верховної Ради. Їм запропоновано поставити за ціль сформувати майбутню парламентську коаліцію на основі спільної системної роботи над розробкою та реалізацією Національної Стратегії Трансформації України.


Виступ посла Деніела Фріда на Національному Форумі «Трансформація України»

04.06.2019

«Важкий шлях України до Європи»

На Майдані в 2014 році демонстранти тримали український прапор, а також прапор ЄС, навіть тоді, коли їх атакували і в них стріляли. Що це означало? Як пояснили мені українці пізніше, демонстранти висловлювали відданість своїй нації, Україні, і одночасно майбутньому України як частини неподільної Європи. Це був вибір цінностей: за свободу проти тиранії, за верховенство права проти корупції, за процвітання, яке випливає з застосування цих цінностей, і за вступ до Європи, в якій ці цінності, як вони бачили, були встановлені. Ці українські патріоти вірили в цінності Європи та розширення Заходу більше, ніж Захід іноді, як здається, вірить у себе в ці дні.

Володимир Путін, звичайно, мав інший погляд на Майдан. Це була, як він стверджував, лише «буйна реакція націоналістичних і антисемітських сил». Це відображає явну думку Кремля про те, що українського патріотизму – і навіть української нації взагалі – або не існує, або, якщо і є, то він набуває фашистської форми.

Думка Путіна не є чимось новим: радянська влада розглядала українське (і балтійське) дисидентство як вираз фашизму і витрачала багато часу і зусиль на те, щоб ототожнити їх. Подібним чином царі XIX століття також заперечували існування української мови та нації. Російська пропагандистська машина – і така відкрита, як «Russia today», і таємна, як тролі і боти, найняті агентством Інтернет-досліджень, що фінансується Кремлем – взагалі стверджує, що українців насправді не існує як окремого народу; що Київ – це російське місто; і що Україна як незалежна країна є помилкою історії, нещасним побічним продуктом трагічного розпаду СРСР, на думку Кремля.

Одна з найкращих відповідей на атаку Путіна надійшла у відкритому листі у березні 2014 року від групи «єврейських громадян України», як вони називали себе, висловлюючи підтримку Україні та її багатонаціональному населенню проти російської агресії. Навіть націоналістичні групи на Майдані, зазначалось в їхньому листі, «не наважувались проявляти антисемітизм», тому що вони «добре контролювались громадянським суспільством і новим українським урядом, – чого не можна сказати про російських неонацистів, які заохочуються вашими службами безпеки». У листі було зроблено висновок, що «ми живемо в демократичній країні … маємо велике взаєморозуміння з новим урядом, і у нас є партнерство».

Ще одна відповідь на атаку Путіна і його пропагандистського апарату надійшла в 2016 році, коли українська співачка кримськотатарського походження Джамала перемогла на пісенному конкурсі «Євробачення» з піснею про сталінську депортацію її народу з Криму в 1944 році. Я був у Києві на наступний день після нагородження і був вражений ентузіазмом, з яким українці всіх верств вітали Джамалу як лідера в новій українській культурі.

Мій колишній професор і давній наставник Збігнев Бжезінський розповів мені одразу після Помаранчевої революції, що українська національна ідентичність розвивається в демократичній формі. Я думаю, що я знав, що він мав на увазі.

Що таке нація? Це політичне вираження етнічної групи, що проживає на спільній території? Частково. Чи необхідна етнічна однорідність, спільна віра і мовна спільність для нації? До якої міри? Які наслідки прагнення застосовувати більш вузькі визначення національності до реальності світу, де люди взагалі не живуть в однорідних утвореннях? Ці питання постають перед Україною, Європою і, у різних формах, Сполученими Штатами, моєю країною, яка є нацією іммігрантів, але яка продовжує обговорювати визначення американської нації до цього дня.

Я не пропоную остаточних відповідей. Але дозвольте мені сказати ось що: нація повинна поєднувати свою особливість – її історію, етнічний склад, мови, релігії та історичні тлумачення – з універсальними цінностями, які керують її діями. Ці цінності включають цінності Просвітництва, які ми називаємо демократичними цінностями. Проте універсальність без особливостей ризикує стати абстракцією. Але особливості без загальнолюдських цінностей ризикують переродитися у своєрідний шовінізм, який приніс нещастя в Європу і світ у 20-му столітті. Ми називаємо національну державу суверенною. Але в західній традиції – починаючи від Середньовічного Християнства – суверенітет не є абсолютним. Суверенітет підпорядкований вищим принципам. Національний патріотизм є найбільш переконливим і законним, коли він поважає ці універсальні цінності.

Що мене вразило у відкритому листі українських єврейських громадян або обіймах українцями Джамали – це те, що українське суспільство, яке постало за останні приблизно 15 років, і особливо інтенсивно після Майдану, прийшло, здається, до розуміння наступного: українська національна ідентичність у 21-му столітті, ідентичність вільної країни, яка прагне приєднатися до інших вільних країн Заходу, здається, готова охопити всіх, хто живе тут, пропонуючи батьківщину і приймаючи громадянську лояльність під верховенством права і демократичних норм.

Назва цієї доповіді – «Важкий шлях України до Європи». Що це означає?

Українці на Майдані, а також уряди, які очолювали цю країну після тієї події, проголосили приєднання до Європи національною метою. Це правильна мета. Альтернатива серединної дороги, випробувана після 1991, або «моста між Сходом і Заходом», дала результати, які не потребують характеристики з боку американця.

Рух України в Європу, звичайно, частково є питанням інституцій і технічної роботи: він означає, що потрібно скористатись перевагами угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яка, зрештою, була першим поштовхом для демонстрантів на Майдані, і поглиблення відносин України з НАТО.

Але демонстранти Майдану мали рацію: підняття прапору Євросоюзу також означає прийняття і реалізацію цінностей, які лежать в основі Європи.

Україна має свої недоліки, і українці знають їх набагато краще, ніж я: вони включають корупцію та нерівний розподіл багатства та можливостей. Україна все ще перебуває на етапі посткомуністичної трансформації, яку пережила Польща та інші країни покоління тому.

Але Україна є вільною країною. Незважаючи на те, що вона перебуває під впливом агресії Росії і частина її території окупована агресором, Україна провела вибори, де результат не був заздалегідь відомий, на яких суспільство винесло судження, яке поважають державні інституції та лідер, котрого змінюють. Україна пережила зміну лідерів мирним, впорядкованим чином. Путінська Росія не може сказати про себе те саме.

Погана новина полягає в тому, що Захід більше відволікається і менше впевнений, ніж це було покоління тому, коли Польща і країни Балтії приєдналися до НАТО і ЄС, а Росія – більш агресивна, готова вести війну, щоб перешкодити Україні і Грузії реалізувати їхнє європейське майбутнє.

Доброю новиною є те, що ми знаємо, чого не знали на початку 1990-х: що посткомуністична і пострадянська трансформація можлива, і що вільні ринкові демократії можуть вийти з руїн радянської системи. Польща та країни Балтії показали шлях у свій час, і кожен, хто вважає, що їхній успіх був легким або неминучим, не вивчав його уважно.

Дорога Польщі є повчальною: її лідери після 1989 року, 30 років тому, взяли політичний капітал, отриманий внаслідок звільнення, і «вклали» його в радикальну економічну реформу. Це була ризикована ставка, але вона спрацювала. ВВП Польщі збільшився втричі за одне покоління. Економічні результати від їхніх початкових реформ створили ще більше політичного капіталу, який поляки взяли і застосували до своєї національної мети – інтеграції з Заходом. Реформи Польщі та результати цих реформ прийшли першими. Інституційні наслідки були наступними.

Путінська Росія напала на Україну не для того, щоб Володимир Путін міг провести паради перемоги, хоча я думаю, що він їх любить, але для того, щоб заблокувати внутрішню трансформацію України та її шлях до Європи. Це залишається метою Путіна, оскільки, якщо Україні вдасться реалізувати своє європейське майбутнє, починаючи з реформ вдома, «путінізм» буде поранений, можливо, смертельно. Президент Зеленський мав рацію, коли нагадував російському народу, що Україна показує, що краща альтернатива доступна – і доступна їм.

Україна втратила територію і все ще перебуває під атакою. Її народ – біженці, ті, хто під окупацією, мільйони людей у різний спосіб – продовжують страждати від агресії Путіна як прямо, так і опосередковано. Але мужність її солдатів і опір українського суспільства дають Україні можливість для стратегічного успіху: реформи вдома, які відкриють їй шлях до Європи.

Ця нова влада і нова Рада повинні діяти швидко, використовуючи свій політичний капітал, доки він знаходиться на своєму піку, щоб зробити важкі кроки для трансформації країни. Руйнування олігархічної системи та відкриття економіки знаходиться в пріоритеті списку.

Але не все залежить лише від України. Захід має свої обов’язки. Він повинен підтримувати віру в українському народі: жодних брудних угод з Росією за його спиною, жодних гнилих компромісів або нових Ялт. США і Європа повинні підтримувати санкції і поглиблювати їх, якщо Росія продовжуватиме відмовлятися від врегулювання, яке дозволить відновити східний міжнародно визнаний кордон України. НАТО і США повинні поглибити військове співробітництво з Україною. НАТО і ЄС повинні тримати свої двері відкритими для України, і те, що зараз здається важким, може здатися навпаки пізніше. Я радий, що США опублікували аналог Декларації Веллеса, даючи зрозуміти, що вони не визнають незаконну анексію Криму Кремлем. Оскільки новий уряд рухається до нових реформ, США та Європа, працюючи з МВФ, зможуть допомогти. Усі повинні працювати, щоб послабити енергетичні важелі Росії над Україною і над Європою.

Перш за все, США і Європа повинні брати натхнення у тих, хто бореться за свободу, як українці сьогодні, як поляки і прибалти покоління тому. Ми повинні «взяти серце» від української рішучості і віри в нас, пригадати собі і діяти відповідно до своїх цінностей і згідно з баченням неподільної Європи, інституцій якої простираються так далеко на ширшу Європу, на скільки поширюються наші спільні цінності.

Фотозвіт Дев’ятого засідання Національного Форуму «Трансформація України»